Чемпіонат політиків. Гра 10

Вітаємо наших читачів. Ну що ж, Вам – чергової цікавої гри, а суперникам – по конях чи до бар’єра!


N.B. Стилістику, граматику й пунктуацію відповідей опонентів збережено.


Регламент змагань


Бліц-анкета про найулюбленіше


Олександра Решмеділова, політолог. Кандидат філософських наук
Володимир Чемерис, правозахисник, голова Інституту «Республіка»

Місце в Києві – Голосіївський парк.
Вид спорту – фітнес
Кінофільм – «Віднесені вітром».
Актор – Хью Джекман (Hugh Jackman).
Співак – Майкл Джексон.
Телепередача – «Танці з зірками».
Страва – борщ.
Напій – Сік манго.
Вислів – «Життя – це не те, що з нами стається, а те, як ми до цього відносимось».
Свято – день народження.
Анекдот – «Розмовляють між собою два політичних аналітика: – Ти можеш пояснити те, що тепер відбувається в країні? – Звичайно, можу. – Виходить, ти розумієш, що там відбувається? – Ні, не розумію, звичайно. Але пояснити можу!».
Місце в Києві – Китаїв.
Вид спорту – футбол.
Кінофільм – «Сталкер» Андрія Тарковського і «Волосся» Мілоша Формана.
Актор – Олександр Кайдановський.
Співак – Ян Гіллан.
Телепередача – «Вечірня казка».
Страва – смажена на салі картопля.
Напій – узо, граппа.
Вислів – «Бо кажеш: «Багатий я, і розбагатів, і ні в чому потреби не маю», а не знаєш, що ти – злощасний і мізерний, і бідний, і сліпий, і голий». (Одкровення Іоанна, 3, 17).
Свято – 9 березня.
Анекдот – «Пошта святого Миколая: «Хлопчик Петя з вулиці Банкової і хлопчик Вова з Грушевського просять на 1 квітня чоботи – скороходи і шапку – невидимку».




Побажання нашим читачам:


Бажаю вашим читачам миру, світлої долі, енергії, достатку, сили, добробуту, творчого вогнику, віри й наснаги, поваги й доброти. Будьте завжди Всі здорові й щасливі.
З роком свині! Свиня – сакральна для українців тварина. Мирна тварина. Бажаю, щоб вона принесла нам мир.

Нещодавно під час Об’єднавчого собору оголосили про об’єднання українських церков в єдину помісну незалежну церкву. Що ви про це думаєте? (Ольга Купченко, Львів)


Відповідаючи на це питання, хочеться нагадати про свободу віросповідання – право сповідувати, практикувати будь-яку релігію або не сповідувати жодну з релігій. Свобода віросповідання закріплена в багатьох правових документах, міжнародних та національних, зокрема, у Конституції України. Тому кожен громадянин оцінює ці процеси за власним бажанням. Процес цей надто заполітизований і став вже частиною передвиборчого дискурсу, а не лише історичною подією.
Має бути українська автокефальна церква, як і у інших незалежних країнах. Я свого часу брав участь у русі за автокефалію ще за патріарха Володимира Романюка. Поряд з тим, в Україні мають вільно існувати й інші православні, католицькі, протестантські об’єднання. Бо у нас конституційно забезпечена свобода віросповідання. Вітаючи сам факт об’єднання двох православних конфесій на об’єднавчому соборі, треба відзначити такі важливі речі.

1. Всупереч конституційному положенню (ст. 35) про відокремлення церкви від держави, держава прямо втрутилася у церковні справи. Президент підписав угоду з Константинопольським патріархом (досі не оприлюднена) і безпосередньо брав участь в організації та проведенні собору. СБУ чинило тиск на ієреїв з метою підтримки собору. Низку церковних будівель – історичних пам’яток – передано у підпорядкування (ставропігію) церковній організації, яка знаходиться у Туреччині. Фактично йдеться про створення в Україні державної церкви.

2. Те, що церковна ініціатива президента з’явилась у передвиборчий період, разом з ініціативами змін до Конституції (про ЄС і НАТО), воєнним станом, минулого року, а не 3-4 роки тому, свідчить про те, що дії президента не мають стосунку до церковних справ, а тим більше до християнства. Це – виборчі технології. Наступним кроком цієї технології стане запланований «томос-тур» Порошенка і митрополита Єпіфанія Україною.

3. Умови томосу не передбачають утворення в Україні автокефальної, тобто незалежної, церкви. Об’єднана ПЦУ матиме менше прав, ніж існуючі досі УПЦ КП, УПЦ МП і УАПЦ (заборони парафій за межами України, виготовлення мира, канонізації святих та ін). Константинополь запропонував для України модель не автокефальної, а автономної (самоврядної) церкви. Ту модель, яку має, наприклад, підлегла Константинопольському патріархату Критська церква.

Те, що наша влада провела процес отримання томосу прискорено, в інтересах передвиборчої кампанії одного кандидата, і не подолала в цьому процесі внутрішні та зовнішні виклики (як це зробили свого часу церкви грецька, албанська чи болгарська, які тривалий час добивалися автокефалії від Константинополя), може мати у найближчому майбутньому негативні наслідки і значною мірою нівелює позитивний ефект від об’єднання двох українських церков.

Як, на вашу думку, реагує світ на російську агресію проти України? (Гліб Островський, Луганська обл., Алчевськ)


Санкційна політика – це чи не єдиний крок з боку Заходу. Показовим можна вважати свіжі голосування за «кримські» резолюції Генасамблеї ООН. В світі накопичилася втома від «української кризи»: все менше країн голосує за позицію України, майже половина країн світу утримується від голосування. Вітчизняній дипломатії треба наполегливо працювати. Тому за гучними заголовками преси і палкими промовами політиків потрібно більш тверезо оцінювати зовнішньополітичні напрацювання.
Світ реагує по різному – як і належить демократичному світові, де є різні думки, а не панує пропаганда (як у нас чи в Росії). Але можна виокремити спільні для більшості країн та міждержавних організацій моментів.

1. Світ не визнає анексії Криму. Але не збирається вести військові дії проти РФ. Ну, ніхто не хоче починати третю світову. Так само свого часу Захід не визнавав приєднання балтійських республік до СРСР, але провадив дипломатичні й економічні відносини із Союзом. Так, судячи із декларації Держдепу США, буде і з Кримом.

2. Щодо Донбасу світ наполягає на виконанні Мінських угод від обох сторін конфлікту. Моніторингові місії ОБСЄ, ООН та міжнародні правозахисні організації фіксують порушення цих угод як з боку російської, так і української влади.

3. На Заході існує очікування зміни влади в Україні після президентських та парламентських виборів. Очікування договороздатних партнерів у переговорах.

Загалом західна преса показує зовсім іншу палітру думок як світових урядів, так і політичних груп, ніж показують нам в Україні відцензуровані ЗМІ.

Тому справа припинення війни і возз’єднання України вирішиться не на Заході чи десь у світі. Це справа нас з вами.

Що зараз відбувається в Україні? Поясніть, будь ласка, мені, щоб я міг розповісти читачам своєї газети Aftenposten. (Лукас Олссон, Осло, Норвегія)


На це питання немає короткої відповіді. Згадала старий, але влучний анекдот: «Насправді українське політичне життя дуже просте, синку. Це просто, як їздити на велосипеді, який горить. І ти гориш, і все горить, і ти у пеклі».
В Україні відбулося не 2, а, мабуть, 5 Майданів. У них були різні приводи (вбивство журналіста, президентські вибори і т.д.), але у всіх були соціальні причини. Протиріччя між соціальною групою великих капіталістів (олігархів), які отримали усю повноту політичної та економічної влади за часів президента Кучми у 90-х, та усіма іншими групами – від робітників до дрібних підприємців – вже на початку 2000-х вилились у перший соціальний вибух, «Україну без Кучми». Згодом були «помаранчеві» події 2004-го, «чорнобильський» і «податковий» майдани. Жоден з цих протестів не призвів до вирішення соціальних причин, які виштовхнули українців на площі. Між різними групами великого капіталу, як завжди при капіталізмі, існує конкуренція за такий великий ринок, яким є Україна. Тому перемогами майданів 2004 та 2014 років скористалися ті політичні фракції капіталу, які конкурували з правлячими групами.

Майдан 2013-14 років також вибухнув через соціальні протиріччя, не вирішені попередніми майданами. Але владу в результаті втечі колишнього президента взяла опозиційна група олігархату, політично об’єднана у коаліцію Блок Петра Порошенка – Народний Фронт і спрямована на подальші неоліберальні реформи, згортання соціальної політики і залежна від західного капіталу.

Особливістю майдану 2013-14 стала домінація ультраправих, яка вилилася у криваві сутички в центрі Києва. Протягом 2013 соціальні протести проти політики уряду Януковича відбувалися як на Заході, в Центрі, так і на Сході України. Але ця домінація і насильство відштовхнуло мешканців Сходу і весною 2014 розпочалися збройні сутички, а російські війська окупували Крим.

Новий уряд України практично демонтував соціальну державу, запровадивши медичну, освітню, пенсійну реформи, масштабну приватизацію, підвищивши комунальні тарифи і скоротивши соціальні програми. Більшість цих рішень диктувалися Міжнародним валютним фондом. Навіть за офіційними даними мільйони українців протягом останніх років залишили Україну і виїхали на заробітки до країн ЄС та Росії.

Поруч з тим в Україні фактично обмежені свобода слова, зібрань, вираження поглядів та асоціацій. Цензура в ЗМІ, арешти журналістів (Руслан Коцаба і Василь Муравицький визнані Міжнародною Амністією в’язнями сумління), розгони мирних зібрань, заборона компартії, кримінальне переслідування за виступи на мітингу (Едуард Коваленко отримав 5 років) та пости у соцмережах (понад 380 судових вироків за 2017), напади на табори ромів – все це стало повсякденністю в сучасній Україні. У більшості напади на мирні зібрання та ЗМІ здійснюють ультраправі формування, деякі з яких не скривають свої нацистські погляди і символіку. Ці напади відбуваються при бездіяльності, а то й при потуранні поліції. Що свідчить, що ці парамілітарні угруповання є інструментом влади у придушенні інакодумства.

В той же час в Україні існують і соціальні рухи – страйки тролейбусників Києва і Сум, шахтарів у Нововолинську та металургів у Кривому Розі, голодування шахтарів на Луганщині, яке триває прямо зараз.

На думку учасників турніру, скільки бюджет України втрачає без верховенства права? (Світлана Білоконь, Чернігів)


В тіні знаходитися 2-3 бюджети України, а можливо і більше.
Відсутність верховенства права призводить до корупції, тиску на економічну діяльність, перерозподіл ресурсів в інтересах невеликої кількості осіб. Порахувати втрати бюджету тут, звичайно, важко. Але можна спробувати оцінити їх таким чином. Станом на початок 90-х в Україні мешкало 52 мільйони громадян, бюджет забезпечував безплатну освіту й медицину, відносно дешеві енергоносії й транспорт. Можна порівняти це з сучасним станом і зробити висновки.

Чорнобильська катастрофа спричинила неймовірні наслідки для України. Що треба зробити зараз, щоб мінімізувати ці техногенні жахи? (Ольга Бабич, Київська обл., Славутич)


Принаймні зупинити тенденцію перетворення України на світове сміттєзвалище ядерних відходів.
Так, наслідки катастрофи такого масштабу не можна ліквідувати навіть за десятиліття. Очевидно, вирішення питання полягає у надійному похованні радіоактивних залишків і рекультивації території. На це необхідні гігантські кошти, які, звичайно, Україна сама, без міжнародної допомоги не знайде. Тим паче не знайде, коли перебуває у сьогоднішньому економічному стані.

Але вже зараз відповідні програми за участю міжнародних партнерів треба починати.

Як Ви оцінюєте дотримання в сучасній Україні громадянських прав – свободи слова, зібрань, поглядів та роль українських журналістів і правозахисників у захисті цих прав? (Володимир Чемерис, Київ)
Чи потрібно Україні змінювати виборчу систему для парламентських виборів? (Олександра Решмеділова, Київ)


Вважаю, що з правами і свободами людини і громадянина є маса проблем і недопрацювань. Зі свободою слова і роботою журналістів останнім часом фіксується все більше обмежень і перешкод з боку держави. І думаю під час введення воєнного стану в окремих областях ці права і свободи можуть ще більше обмежуватися. Хоча поки це більше застереження, ніж негативна статистика. Але недооцінювати загрозу не можна.
Вважаю, що треба змінювати на пропорційну. Але насправді це – не панацея. За існуючої соціально-економічної системи результати виборів визначають капітали, сконцентровані в руках олігархічних груп. Все, від застави для кандидатів до реклами та забезпечення спостерігачів та членів комісій, фінансується саме звідти. До цього додається адмінресурс, який знаходиться в руках правлячої групи. Тому зараз ми маємо багато партій в Раді, але усі вони без виключення представляють інтереси різних груп великого капіталу. Представництва у парламенті робітників, селян і, навіть, дрібних підприємців, практично немає. Бо ці групи в силу свого економічного становища не можуть забезпечити своїм кандидатам і політичним силам відповідний ресурс.

Тому пошуки оптимальної виборчої моделі без зміни соціальної системи дасть той же результат, що і існуюча модель. Зміна моделі хіба змінить прізвища депутатів, але всі вони представлятимуть одну й ту ж соціальну групу.

Один шведський колега говорив: «Можна взяти найкращий шведський закон і імплементувати його в Україну. Але він дасть ті ж результати, що й поганий український закон» (:

Але все ж чисто пропорційна система може дещо зменшити вплив капіталу на вибори.

В Україні було декілька масових народних протестів на Майдані, починаючи зі студентського «на граніті». Чи можна хоч один з них назвати «революцією»? Адже революція – це зміна еліт, форм власності, державного устрою. (Оргкомітет)


Цікаве запитання. Цій темі присвячено багато академічних досліджень, і однозначної відповіді на нього немає. Усі ці процеси масових протестів мали ознаки революцій, проте тотального оновлення еліт, устрою і т.д. явно не відбулося. Тому ці процеси циклічні, мають властивість повторюватись. Є стале відчуття бігу по колу або перегляду голлівудського фільму «День сурка». Є явно якісь трансформаційні прогалини, а запит на суспільно-політичні зміни вчасно не був вдоволений, революції недозавантажились.
Суспільство – це система. Система відносин між різними соціальними групами. Зміна цієї системи і є революцією. Революція може бути оксамитовою або зі зброєю. Її ознакою є не кількість людей чи барикад на вулицях, а те, що нова система буде іншою, ніж та, що була раніше.

Під час «України без Кучми» разом з вимогою відставки президента була вперше сформульована вимога зміни системи соціальних, економічних та політичних відносин.

«Революція на граніті» була одним з елементів процесу, який відбувався наприкінці 80-х – на початку 90-х у СРСР, і який справді змінив соціальну систему суспільства в Україні. У той же час, усі майдани, які відбувалися у незалежній Україні, так і не змінили систему олігархічного периферійного капіталізму, вибудувану за часів Кучми.

Жоден з цих майданів не став революцією. Ця система породила глибокі соціальні протиріччя, які й виводили людей на майдани. Але, оскільки ці протиріччя так нікуди не зникли, і якщо соціальні причини майданів не будуть вирішені парламентським шляхом після цьогорічних виборів, то вони з неминучістю виштовхнуть українців на вулиці знову. Хотілось би це комусь чи ні.

Як ви гадаєте, наше суспільство вже готове до судів Лінча? (Олесь Капітонов, Луцьк)


Я категорично проти різного роду самосудів, люстрацій тощо. Це пагубна практика. Суспільство, яке перетне цю тонку межу, в правове поле може вже і не повернутися.
На жаль, мені здається, що будь-яке суспільство готове до суду Лінча. Такі суди – вияв темної сторони людської природи. Сподіваюсь, що в нашому суспільстві світла сторона візьме гору.

Вас часто запрошують на різні телевізійні політичні передачі. Чи існує в нашій країні політична цензура? Чи особисто ви з цим стикалися? (Яків Горштейн, Житомирська обл., Коростень)


Я жодного разу не стикалася з цензурою в чистому вигляді, щоб мені на якомусь каналі сказали, що я чогось не маю казати в ефірі, або якусь мою думку вирізали, чи щось на кшталт того. Редактори чудово розуміють риторику тих чи інших гостей, якщо їм з раніше сказаного щось не подобається, вони просто більше не запрошують.
Існування цензури можна побачити, коли ультраправі формування – інструмент влади для придушення інакодумства – нападають на засоби масової інформації, які не транслюють пропаганду, а подають різні точки зору. Коли нападають на журналістів прямо під ГПУ чи МВС. Коли журналістів засуджують тільки за те, що вони висловили свої погляди. Коли наш орган цензури – Нацрада з питань телебачення і радіомовлення разом з СБУ моніторить контент телеканалів і потім на своєму засіданні вказує, що такі-то вирази не можна говорити, а такі можна. Згадується книжка Оруела «1984» про суспільство з міністерством правди, де запроваджується «новояз».

Зрештою, у нас заборонено масу книжок і фільмів (наприклад, фільм Рязанова «Гараж»), низку Інтернет-сайтів і телеканалів. Все зроблено для того, аби українці отримували тільки одну точку зору – точку зору пропаганди.

Найважче в цьому те, що раніше українське суспільство, журналісти, правозахисники дуже різко реагували на будь-які спроби цензури, тиску на ЗМІ і, тим паче на арешти чи вбивства журналістів. Тепер це стало соціально прийнятним серед частини суспільства і правозахисників. «Бо війна».

В Україні стартувала президентська виборча компанія. Якою її бачите і кому особисто ви симпатизуєте? (Інна Приходько, Київ)


Думаю, що ця виборча кампанія буде нестандартною і досить брудною. Країна майже на рік пірнає з головою у виборчі перегони. Одразу після другого туру президентських виборів ми зануримось у парламентські. Вибори будуть відчутні всюди, гасла будуть лунати з кожної «праски». Головне, щоб електоральні процедури пройшли в межах закону, а результати були визнані усіма учасниками. Особисто я нікому не симпатизую. Тому, хто знає, як влаштована політична закуліса, симпатизувати кандидатам набагато важче. Вибір свій буду робити вже ближче до дня голосування.
Кампанія буде, без сумніву, гострою. Адже йдеться про існування однієї з фінансово-політичних груп, яка не збирається ділитися з конкурентами владою і привласненими ресурсами.

Усі топові кандидати представляють ті чи інші олігархічні групи. Тому говорити про якісь системні зміни у випадку перемоги навіть когось з опозиційних кандидатів не доводиться.

Між тим у суспільстві існує соціальний запит на ліву політичну силу, яка б запропонувала шлях не «ринкових», а соціальних реформ. Тому у першому турі я буду підтримувати Олександра Мороза.

У другому турі, залежно від того, хто туди потрапить – кандидата «партії миру» проти кандидата «партії війни».

Голосування відбувається у нашій Фейсбук-спільноті. Щоби віддати свій голос за одного з опонентів, Вам потрібно перейти за наступним посиланням.


Архів: Гра 1, Гра 2, Гра 3, Гра 4, Гра 5, Гра 6, Гра 7, Гра 8, Гра 9



#Infa, #ВолодимирЧемерис, #ДмитроНагорний, #ОлександраРешмеділова, #Чемпіонатполітиків
Інформаційний Акцент
Інформаційний Акцент https://www.infa.ua/chempionat-politykiv-hra-10/

Коментарі